Два місяці в Маріуполі: як українці виживали без тепла, світла, газу та води (фото, відео)

Тотальне знищення Маріуполя та його мешканців – приклад російських воєнних злочинів. Менш ніж за тиждень після 24 лютого окупанти заблокували місто та відкинули великий промисловий центр за межі цивілізації. Втративши тепло, воду, світло та газ, понад 100 тисяч людей щодня під обстрілами та бомбардуваннями були змушені вчитися забезпечувати елементарні потреби.

Kosatka.Media поспілкувалася із сім’єю, яка прожила в Маріуполі з 24 лютого по 23 квітня, та чий будинок впритул розстріляв російський танк. Наталя та її син Діма розповіли, як звичні блага пішли з їхнього життя та чого вартувало прожити два місяці в місті, яке Путін показово знищив.

ХОЧУ ДОПОМОГТИ KOSATKA.MEDIA! ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Як зникло тепло, світло, вода і газ

Опалення зникло у перші дні – 24-25 лютого. З 20 градусів температура в приміщенні за кілька днів опустилась до 11 градусів. Ми одягли светри, увімкнули радянський електричний обігрівач.

Після першого масованого обстрілу 1-2 березня перебили лінії електропередач, зникло світло, а разом з ним і вода. Після 8 березня ще півтора тижня було дуже холодно – від -8 до -13 градусів.

Газ зник 1-2 березня – осколками снарядів пробило труби. В деяких будинках від попадання осколків у труби виникали невеликі вибухи газу і починалися пожежі.

У районі Морського бульвару у Маріуполі горить газопровід. Березень 2022 року. Фото: Kosatka.Media

Буквально впродовж кількох днів будинок вистиг. Температура у квартирі опустилась до 2-3 градусів.

Під час обстрілів, якщо у когось вікна були не в металопластикових, а дерев’яних рамах, скло вилітало одразу. Також вікна повилітали у під’їздах, через що будинки вистигали ще швидше.

Читайте також: Чи можна самостійно відновити газопостачання у пошкодженому війною будинку: пояснення газовиків

Як боролися за тепло

Вибиті вікна закривали фанерою, клейонкою, ковдрами. Найбільшим дефіцитом стали цвяхи. Коли розбили ринок, дійшло до того, що старі цвяхи витягували з рейок, рівняли їх. Шукали цвяхи в попелі у багаттях.

Але допомагало це мало. Після кожного наступного обстрілу все рвалося на шмаття. Тепло втримувати не вдавалося.

Одягом ми ділилися – якщо у когось він згорів вдома чи люди ховалися в чужому районі. Біля кожного під’їзду чи через один люди залишали речі, які можна було взяти. Це одяг тих, хто їхав з міста або розумів, що він може згоріти у квартирі, а тому краще його віддати.

«Наступаєш на кривавий сніг і набираєш воду»

Вволю води ніхто не пив, не кажучи вже про купання чи якесь бриття. Два рази в день заварювали чай. Сирої води не пили, обов’язково кип’ятили.

Коли вам розповідають, що можна натопити снігу і мати воду – не вірте. Снігу потрібно ну дуже багато. З відра снігу води виходить трохи на денці. До того ж сніг потрібно підігрівати, а значить – треба спалити багато дров. Якось, щоб заповнити відра технічною водою, ми витратили 4 години.

В основному по воду ми ходили зранку. Біля моря було джерело з трохи солонуватою водою. Воно було між гаражами, які впиралися в стіну «Азовсталі». Його розбомбили, тоді люди стали бігати до хлібозаводу, де були резервуари з водою. Опускали в них на мотузці відра і підіймали.

Одного разу там від обстрілу загинуло 7 людей, які прийшли набрати води. Росіяни спеціально цілилися у скупчення людей. Ми потім прийшли – десь кров, десь шапка, десь рукавиця. А що тобі? Ти наступаєш на кривавий лід і набираєш воду.

Також воду ми набирали у сусідньому дитсадку – там було дві ємності на 1000 літрів. Але з часом вона закінчилась. У кого були криниці – набирали воду там. Воду роздавали українські військові, поки була можливість. Під кінець стали привозити «МЧС Росії». Але в таких чергах дуже довго стояти, ми жодного разу не вистояли.

Для технічних потреб набирали воду з калюж. Хто міг, зливав воду з батарей опалення. Також збирали дощову воду – підставляли під труби баклажки і бочки. Як заводи перестали працювати, така вода стала чистою.

Дрова та приготування їжі

На дровах ми грілися та готували їсти. Зробили пічку, щоб пекти хліб. Десь взяли залізний ящик форми «цеглинка» з хлібозаводу. Обкладали цеглою і з усіх боків клали дрова, щоб тепло йшло рівномірно.

Першими почали спалювати гілки дерев, які з вулиць не встиг прибрати зеленбуд. Але взимку гілки були сирі, давали мало тепла і їх було складно розпалити. Висушити їх не вдавалося, бо у квартирах холодно. Але люди їх розбирали та сушили в під’їздах. Спочатку доводилося розпалювати вогнище за допомогою трісок та сухих дощечок, а потім докладали гілок. Набагато краще горять меблі або товсті дерева.

Суху деревину ми брали з розбитого дитсадка – стільчики, лавки. У міру того, як люди втрачали житло, вони стікалися в підвал школи. Що таке школа? Це дерев’яні двері, дерев’яні лавки в спортзалі, дерев’яна підлога. Це все спалювалося. В будинках першими в хід пішли двері в під’їздах. Було дуже багато ДСП, але вона горить дуже погано.

Щоб закипів чайник, потрібно дуже багато дров. Це зі сторони здається, що розпалив вогнище і готуй їсти. Але так можна хіба що зігріти руки. Щоб нагріти чайник, треба 4-5 шматків сухої деревини, розміром як цеглина.

Наталя готувала їжу на вулиці біля під'їзду дому. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Люди готували їжу рано-вранці, поки не було обстрілів. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Якийсь час люди користувалися бензопилами – зливали з машин паливо і пиляли сухі дерева. Але потім бензин став на вагу золота. Тоді просто рубали сокирами.

Ми ходили в парк, де осколками були повалені дерева. Пиляли їх і на візку із супермаркету везли у квартиру. Шукали в зруйнованих будинках дрова.

Через алею від нас територію контролювали бойовики «ДНР». У людей там із дровами було дуже проблемно. «ДНРівці» і самі не привозили дров і не давали людям пиляти дерева, тому мешканці цього району намагалися шукати паливо де тільки могли – в приватному секторі, в якихось сараях, але все одно цього для них було мало.

Дерева довкола багатоповерхових будинків вирубали дуже швидко, бо через обстріли люди далеко старалися не ходити. У приватному секторі були якісь запаси дров та вугілля. Людям звідти було трохи легше.

ХОЧУ ДОПОМОГТИ KOSATKA.MEDIA! ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?

Світло

В розбитих гаражах брали машинне мастило. З нього або зі звичайної олії робили каганці (світильники) – наливали в кришку чи вирізали «чашу» з картоплі, туди клали джгутик з ганчірки чи бинта, і воно так горіло. Також в каганці наливали антисептик. Але під кінець і каганці палили мало, бо на тій олії краще було щось спекти.

А потім хлопці навіть прилаштувалися робити свічки. Вони збирали недопалки свічок, переплавляли парафін, додавали туди олію. Свічок у магазинах в перші дні купити було майже неможливо. Десь миттю розкупили, десь їх вигребли мародери.

Але була інша проблема – пожежі. Хто робив собі запаси батарейок, свічок і лишав вдома – все згорало.

Деякі люди примудрялися заряджати телефони за допомогою перехідника від автомобільних акумуляторів. Бувало, що машина згоріла, а акумулятор цілий. Генератори були у бомбосховищах. Але «офіційних», добре обладнаних бомбосховищ в Маріуполі було дуже мало.

Укриття

Ми ховалися у підвалі школи навпроти нашого будинку, а вмиватися і годувати котів бігали через двір додому. У школі були дуже товсті перекриття, плити підвалу та стелі по 60 см.

У будинках перекриття в фундаменті було товсте, а от стелі тонкі – інколи по 10 см. Наша квартира була на першому поверсі у п’ятиповерхівці. Якось у дах влучив снаряд. Падаючи, він пробив кілька поверхів, влетів у нашу кімнату і розтрощив диван.

Дев’ятиповерхівок, які «склалися», було дуже мало. Було таке, що «випадали» блоки – ось стоїть коробка, далі провалля, а потім знову ціла секція. А п’ятиповерхові цегляні будинки найчастіше просто «складалися».

Наш будинок на Морському бульварі, 10, майже весь згорів 18 березня, хоча нам вдалося загасити свою квартиру. А 11 квітня його майже впритул розстріляв російський танк. Стояв на невеликій відстані та методично знищував під’їзд за під’їздом. Наші коти залишилися у квартирі... (нижче відео від російських пропагандистів, як це було).

Бензин

Паливо на заправки перестали завозити в перші дні війни. Більшість АЗС було знищено в результаті обстрілів. Їздили на тому, що запасли. Люди хитрили – паливо ховали в каністрах, а щоб ніхто не забрав машину, удавали, ніби вона не на ходу – знімали колеса та акумулятори. Хоча більшість машин згоріли на стоянках і у дворах.

Багато маріупольців втратили свої машини. Фото: Kosatka.Media

Найгірше було тим, хто мав авто на газу – газ на АЗС зник практично одразу. Найменший осколок – і резервуар порожній.

Чи можна було купити пальне з рук? Важко сказати. Машин залишилося мало і для кожного це було питанням виживання. Якщо зараз ти продаси трошки бензину, не факт, що завтра буде на чому виїхати, якщо з’явиться така можливість.

Чи залишатися в місті, якому загрожує війна?

Виживання у місті, в якому ведуться бойові дії – надзвичайно складне і небезпечне. Фахівці радять евакуюватися, якщо є загроза штурму чи окупації.

Багато маріупольців попри початок повномасштабної війни та загрозу оточення, 24 лютого залишилися в місті. Люди думали, що «все обійдеться, як у 2014 році» та за тиждень-два обстріли припиняться. Втім, Росія пішла на повне знищення Маріуполя.

Звісно, покидати домівку чи ні – це особисте рішення кожного. Але Kosatka.Media згодна з думкою фахівців та радить в першу чергу дбати про особисту безпеку. А втрачене житло можна відбудувати.

Березень 2022 року. У Маріуполі під російськими бомбардуваннями горять житлові будинки. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Наслідки російського обстрілу житлових кварталів Маріуполя. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Війська російських окупантів знищували цілі секції п'ятиповерхівок. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

На початку березня у Маріуполі випав сніг. У цей час у місті вже не було тепла, світла, газу. Люди мерзли у квартирах. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

На цьому фото снаряд розірвався поряд із житловим будинком та пробив дірку у підвал. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Реалії «русского міра» – життя серед бомбардувань та руїн. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Маріупольці втратили житло та інше майно. Міста немає. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

Будинок на Морському бульварі знищено. Фото: надано героями матеріалу Kosatka.Media

ХОЧУ ДОПОМОГТИ KOSATKA.MEDIA! ЯК ЦЕ ЗРОБИТИ?