«Газовий міст Байдена» та удар по доходах Кремля: Томас В. О’Доннелл про ембарго на російський газ

У 2022 році Європа збирається на дві третини скоротити споживання російського газу, чим може завдати величезного удару по доходах Кремля. Але цілком імовірний сценарій повного ембарго. «Перекрити вентиль» може як Євросоюз – у відповідь на нові військові злочини Росії в Україні, так і Кремль.

У такому разі пережити кризу взимку 2022-2023 років Європейському континенту допоможуть постачання ЗПГ «Газовим мостом Байдена». Його вже організовують дипломати США та ЄС на зразок «Берлінського повітряного мосту» 1949 року – системи постачання Берліна їжею та вугіллям у період, коли СРСР заблокував наземні шляхи. Це назавжди стане кінцем російського експорту газу до Європи.

У цьому впевнений міжнародний експерт та старший аналітик з питань енергетики та геополітики GlobalBarrel.com доктор Томас В. О’Доннелл. Він розповів Kosatka.Media, як швидко Європа зможе відмовитися від російського газу, якими можуть бути альтернативні маршрути поставок, і чи можуть цьому перешкодити Угорщина або Австрія, що не бажають відмовлятися від газу з РФ.

Аналог армії Путіна в енергетиці

• Скільки газу Європа імпортує з Росії на рік? Хто є основними споживачами?

Європа купує російський газ, виходячи з двох варіантів. Якщо говорити тільки про трубопровідний газ, то це:

І. За довгостроковими контрактами, які передбачають постачання природного газу на кілька років, можливо, від 5 до 20 років.

ІІ. Через спотовий ринок. Це короткострокові контракти на постачання наступного місяця або наступного дня. У такому разі трейдери орієнтуються на ф'ючерсний ринок, який встановив ціну на газ з постачанням наступного дня, наступного місяця, або пізніше у майбутньому.

За довгостроковими контрактами газ до Європи поставляється такими трубопроводами:

a. «Північний потік-1» – 55 млрд м3 на рік безпосередньо до Німеччини через Балтійське море.

b. «Ямал – Європа» – через Білорусь та Польщу до Німеччини. У Росії вже немає зобов'язань постачати газ цим маршрутом. Але цей варіант можна використовувати, якщо Росія захоче постачати спотовий газ, який замовили клієнти з Німеччини або інших країн Європи.

Потужність цього трубопроводу становить 35 млрд. м3 на рік. Проте із серпня 2021 року ним транспортувалося дуже мало газу. У багатьох випадках його транзит був негативним, тобто із сховищ у Німеччині газ йшов у Польщу.

За даними Варшавського інституту, «Ямальський контракт на постачання природного газу, підписаний у вересні 1996 року між польською газовою компанією PGNiG та Газпромом, спливає 31 грудня 2022 року і не буде продовжено, оскільки з 1 жовтня газ імпортуватиметься з Норвегії».

c. Трубопровідні системи «Братство» та «Союз», які проходять через Україну, мають потужність близько 40 млрд м3 на рік. Прокачування газу ними триває навіть під час нинішньої війни. Фізичні можливості цього маршруту набагато більші, але Газпром багато років планував звести транспортування ним до нуля.

d. «Турецький потік-2» проходить у балканські держави Європи через Чорне море та Туреччину, тоді як «Турецький потік-1» доходить лише до Туреччини. Кожен має пропускну спроможність 15,75 млрд м3.

Друга нитка газопроводу була запущена лише два роки тому, і на ній все ще будуються гілки, що ведуть на північ, наприклад, до Сербії. Так, з 1 січня 2020 року до 31 грудня 2021 року обсяги транспортування постійно збільшувалися. Усього за ці два роки трубопроводом було доставлено 16,8 млрд м3, а зараз він постачає трохи менше, ніж його повна потужність 15,75 млрд м3.

Загалом потік російського газу до Європи в першому кварталі 2022 року був на рівні близько 110 млрд м3, у річному обчисленні. За однією з оцінок, це «45% імпорту газу ЄС, який приносить Росії $900 млн на день».

З серпня 2021 року постачання російського газу за короткостроковими контрактами на спотовому ринку впало практично до нуля. Рішення Газпрому та Путіна припинити спотові продажі стало формою перетворення надмірної залежності Європи від російського газу на зброю. Важливо розуміти, що державний Газпром – це не звичайна газова компанія. Вона приносить набагато менше прибутку, ніж приватна компанія, яка використовує ті самі ресурси. Газпром, подібно до російської армії, давно використовується як «державний інструмент».

Путін і генеральний директор Газпрому Олексій Міллер у 2021 році припинили спотовий продаж до Європи, хоча тодішні високі ціни могли принести російській державі великий прибуток. Для енергетичної безпеки Європи було особливо важливо, щоб її сховища були максимально поповнені в період закачування у квітні-жовтні за рахунок російського спотового газу. На це джерело Європа покладалася багато років.

Також Європа надто розраховувала на вітрову енергію. Але відсутність вітряної погоди та дуже холодна зима ще більше спустошили сховища. Через це ЄС протягом зими 2021-2022 років опинився у дуже складній ситуації.

На щастя, зима була не така холодна, як попередня, був вітер і кризи вдалося уникнути. Але ЄС постраждав від дуже високих цін, зокрема на зріджений природний газ (ЗПГ). Європейцям довелося значно підняти закупівельні ціни на ЗПГ (зокрема зі США та Катару), щоб отримати ресурс, що спочатку прямував до Азії.

Російський ЗПГ також можна купити за довгостроковими контрактами або на спотовому ринку по одній партії за раз. Наскільки я можу судити, ці продажі вже скінчилися.

Читайте також: Путін блефував, що може «врятувати» Європу: експерт про Північний потік-2, водень та майбутнє атомної енергетики

Кінець російських поставок до Європи 

• Як швидко Європа зможе повністю відмовитись від російського газу? Чи реалістичні плани скоротити споживання газу з РФ на 2/3 до кінця 2022 року?

ЄС справді до кінця 2022 року може скоротити закупівлю російського газу на дві третини. Це мета, поставлена ​​Єврокомісією. Як повідомляє служба новин EurActiv: «План під назвою REPowerEU спрямований на «усунення» залежності Європи від російського газу до 2030 року і намічає заходи щодо забезпечення заповнення сховищ газу не менш ніж на 90% до наступної зими, щоб упоратися з можливими перебоями з постачанням».

Це стане великим ударом по доходах Росії.

Що дуже суттєво у припиненні продажів газу до Європи – Росія не має альтернативи продавати його десь ще протягом кількох років. Їй доведеться будувати надзвичайно дорогі нові трубопроводи від Уренгойського та Ямальського родовищ у Західному Сибіру до Китаю через Монголію (є план трубопроводу під назвою «Сила Сибіру-2», який може коштувати $10 млрд) та інші подібні проекти.

Передбачаючи цю катастрофу для російського газоекспортного сектора, Путін 14 квітня розпорядився про будівництво нових трубопроводів для перенаправлення потоків на Схід та Південь. Він заявив: «важливо закріпити тенденцію останніх років – поетапно переорієнтувати наш експорт на ринки Півдня і Сходу, що швидко зростають. Для цього найближчим часом необхідно визначити ключову необхідність об'єктів інфраструктури та розпочати їх будівництво».

Але однозначної відповіді на питання, коли Європа зможе припинити закупівлю російського газу, немає. Скорочення на дві третини є можливим, якщо ЄС збереже свою політичну волю.

ЄС та США необхідно подумати, що робити, якщо Путін перекриє весь експорт газу.

З одного боку, якщо він діятиме раціонально, це дуже малоймовірно – його режим відчайдушно потребує доходів. З іншого боку, ЄС та США мають тверезо оцінити ситуацію на випадок, якщо нові злочини путінських військових в Україні змусять Захід посилити санкції та різко припинити всі постачання з РФ.

У будь-якому разі, ЄС доведеться негайно знайти спосіб жити без російського газу. Це був би дуже драматичний сценарій. На мою думку, а також з погляду деяких інших аналітиків, його неможливо було б вирішити за допомогою одних лише ринкових механізмів.

Вже робляться значні зусилля щодо збільшення потоків трубопроводами від сусідніх неросійських постачальників. Постачання з Норвегії вже максимальні. В результаті переговорів вдалося укласти контракти на збільшення потоків до Іспанії та Італії з Північної Африки, і докладаються додаткові зусилля.

Читайте також: Коли Європа відмовиться від газу з Росії: головні сценарії ембарго

Однак, те, що дійсно потрібно збільшувати – так це постачання ЗПГ. Нові потужності для зрідження та експорту ЗПГ неможливо побудувати миттєво – це триває кілька років. Отже, доведеться якось інакше розподіляти обсяги ЗПГ, який виробляється союзникам Заходу, ніж це зараз розподіляється ринковими механізмами.

Це потягне за собою такі заходи, як «Газовий повітряний міст» за зразком «Берлінського повітряного мосту» 1949 року, який був організований США для постачання до Берліна продовольства і вугілля, коли його наземні шляхи постачання із Західного Берліна були заблоковані Йосипом Сталіним у спробі змусити союзників передати місто під повний контроль за СРСР.

Адміністрація Байдена вже працює над цим як мінімум із січня. Наприкінці січня The Wall Street Journal описав «Берлінський газовий міст Байдена» як уже організований. Його мета – за допомогою дипломатії переконати азіатських покупців ЗПГ із Близького Сходу погодитись перенаправити частину своїх довгострокових закупівель до Європи. Цей проект США запустили за місяць до початку вторгнення РФ в Україну 24 лютого.

Такий план був докладно описаний американськими експертами-дослідниками Бейкерівського енергетичного інституту при Університеті Райса в Техасі. Вони передбачають масштабні міжнародні зусилля західних союзників. Їхня мета – переконати союзні країни, в основному в Азії (Японія, Південна Корея та Тайвань) погодитися розділити значну частину труднощів, якщо Путін припинить постачання газу до Європи.

Нормування та економія будуть запроваджені не тільки в Європі (наприклад, для будинків та лікарень буде дуже важливо продовжувати отримувати газ для опалення, а це означає, що деякі галузі будуть змушені скоротити години своєї роботи). Також такі заходи будуть потрібні азіатським союзникам, щоб вони могли відмовитися від значного відсотка довгострокових законтрактованих поставок ЗПГ (особливо з Катару, США, Алжиру, Австралії).

Азіатським союзникам доведеться максимально використовувати вугілля та ядерну енергію. Це було б величезним міжнародним зусиллям солідарності з Європою та Україною.

Європейський континент переживе кризу взимку 2022-2023 років. Поступово будуть побудовані нові експортні потужності ЗПГ у США, Катарі, Північній Африці, Латинській Америці, Африці, Австралії та інших країнах. Також у Європі (і особливо в Німеччині) мають бути побудовані нові термінали та трубопроводи для імпорту та регазифікації ЗПГ.

І це стане назавжди кінцем російських поставок до Європи.

Як альтернатива, якщо Путін не припинить постачання в ЄС і ЄС не вирішить найближчим часом повністю відмовитися від його газу (рішення про відмову буде важко прийняти, враховуючи розбіжності між державами), то швидше за все, ЄС дотримуватиметься графіка відмови від 2/3 російського газу протягом 2022 року. Проте цього не можна досягти без реалізації деяких заходів, описаних дослідниками з Інституту Бейкера.

Адміністрація США Байдена була дуже активною в дипломатичних відносинах з Катаром та союзниками в Японії, Кореї та Тайвані, а також досягла угод з Катаром про перенаправлення поставок, призначених для Азії, до Європи. Ці зусилля продовжуються і в країнах-виробниках Північної Африки. Керівництво ЄС також дипломатично залучено до цих зусиль, особливо Італія та Іспанія у Північній Африці.

Коли Байден відвідав Європу наприкінці березня, він пообіцяв додатково 15 млрд м3 газу цього року, не сказавши, як і звідки вони надійдуть. Я припускаю, що це пов'язано з тим, що США та особливо катарські виробники перенаправляють більше ЗПГ замість Азії до Європи.

США вже експортують близько 75% ЗПГ до Європи – досить разюче зростання порівняно з попереднім роком. Проте експорт Катару пов'язаний з високим відсотком довгострокових контрактів до Азії (за повідомленнями, понад 80% його продукції) і досягнення угод про перенаправлення більшої частини цього обсягу до Європи має необхідний потенціал.

Якби мені довелося пророкувати, я сказав би, що наступної зими ЄС закупить у Росії лише 1/3 того обсягу газу, який був закуплений минулої зими. Проте, про це дуже важко розмірковувати. Політичні дебати в Європі та Брюсселі все ще продовжуються.

При цьому особливо важливо, на мою думку, щоб Німеччина, яка майже 50 років була ключовим партнером Росії та створювала небезпечну надзалежність регіону ЄС від російського газу, продовжувала шукати шляхи для підвищення своїх «амбіцій». Якщо Берлін справді серйозно ставиться до свого «Zeitenwende» («початку нової епохи»), є багато речей, які він міг би зробити зараз. Наприклад, він може відмовитися від згубних та ідеологізованих планів ліквідації своїх останніх АЕС, негайно відкрити кілька нещодавно закритих станцій та ухвалити рішення про будівництво нових. Тільки це, поряд із ВДЕ та масовим збільшенням імпорту ЗПГ, може позбавити Німеччину залежності від російського газу.

Де Європі брати газ

• Якими можуть бути основні маршрути не-російських поставок газу до Європи?

Декілька нових газопроводів з Каспійського регіону, але особливо в Північній Африці – з Алжиру, Тунісу, Єгипту, можливо, Ізраїлю. Деякі є практичними проектами, які можна реалізувати за кілька років, деякі дуже складні, наприклад, трубопровід зі Східного Середземномор'я.

• Деякі країни не збираються відмовлятися від російського газу (Угорщина, Австрія). Чи дійсно вони не мають альтернатив?

Якщо ЄС вирішить відмовитися від російського природного газу, вони зрештою будуть змушені зробити те саме, що й держави-члени. Як ви розумієте, вони будуть чинити опір і створювати затримки.

Проте я маю наголосити – тут Володимир Путін є найлютішим ворогом самого себе, коли йдеться про його нафтогазовий бізнес у Європі. Ми можемо бути розчаровані прямо зараз, бачачи менше «амбіцій», ніж хотіли б бачити в Європі, щодо якнайшвидшого скорочення імпорту російського газу. Проте з путінського методу ведення війни ясно, що звірства, які російські військові планують у своїй новій кампанії на сході та півдні України, викликають огиду у європейської цивілізації.

Ця реальність плюс натхненний опір українського народу, який продовжується, я впевнений, підштовхне ЄС і Берлін до того, щоб знайти більше «амбіцій» скоротити російську нафту і газ, набагато швидше, ніж думають багато хто.

Читайте також: Російські газ і нафта йдуть за кораблем: як світові санкції тиснуть енергетику РФ