Стабільні ціни на електроенергію: що змінює закон про мораторій на підвищення тарифів

29 липня Верховна Рада України ухвалила законопроект №7427, що серед іншого передбачає мораторій на підвищення тарифів та стягнення заборгованості, а також створює передумови для укладення договорів про надання послуги із забезпечення стабільності ціни на електричну енергію. Відповідні зміни внесені до Закону України «Про альтернативні джерела енергії» та Закону України «Про ринок електричної енергії».

Передбачений законопроектом договір може бути укладений між виробником відновлювальних джерел енергії (ВДЕ) та споживачем електричної енергії. Мова йде про промислових споживачів, оскільки прямі закупівлі електроенергії для непобутових споживачів сьогодні не вигідні.

Такий договір не містить умов фізичного постачання електроенергії та не обмежує сторони у їх роботі на ринку. Водночас, відповідно до такого договору, сторони узгоджують індикативний показник ціни на електричну енергію, тобто її вартість. Якщо ціна електроенергії на ринку є меншою за узгоджений індикатив, покупець електроенергії доплачує різницю виробнику, і навпаки – якщо ціна на ринку зростає, виробник компенсує різницю покупцю.

За цим механізмом, наприклад, виробник ВДЕ та споживач можуть домовитися, що ціна електроенергії становитиме 3,00 грн. Якщо ціна на ринку падає до 2,50 грн., споживач, за договором про надання послуги, заплатить виробнику додаткові 50 копійок з кожного кіловата. І навпаки, якщо ціна виросте до 3,50 – гроші заплатить Виробник.

Запроваджений механізм, фактично, є аналогом контрактів на різницю, що широко використовується на ринках ЄС та США.
Наскільки ефективний цей механізм та у яких випадках він буде мати значення – проаналізував радник LCF Law Group, керівник практики енергетики та природніх ресурсів Іван Бондарчук у колонці для Kosatka.Media.

Проблема розвитку відновлюваної енергетики в Україні

З початком повномасштабної війни в Україні загострилася криза на ринку електричної енергії. Зокрема, розрахунки ДП «Гарантований покупець» з виробниками електроенергії за «зеленим» тарифом (виробники ВДЕ) впали до критичного рівня. З березня 2022 частка розрахунків становить близько 20%. Цього не вистачає не лише для роботи в «нуль», а і для покриття витрат на експлуатацію та обслуговування об’єктів та виконання зобов’язань перед кредиторами, що, в свою чергу, ставить бізнеси на межу банкрутства. За таких умов мова може йти не про розвиток галузі, а лише про її виживання.

Втім, нові інвестиції галузі необхідні. На фоні російської збройної агресії та світових трендів декарбонізації альтернативна енергетика є однією з галузей, що повинні стати флагманом залучення інвестицій та повоєнного відновлення в Україні.

Для стрімкого розвитку галузі, інвестори повинні розуміти передбачувані умови та стабільний ринок, оскільки інвестиції в енергетику мають значні терміни окупності (від 5-7 років) та суттєві ризики. Іншими словами, на початку розробки енергетичного проекту, для залучення інвестицій інвестор повинен мати змогу передбачити, кому, скільки, за якою ціною та який обсяг електроенергії він зможе продати.

Натомість, ринок електроенергії в Україні не можна назвати взірцем стабільності – в умовах ручного регулювання, зумовленого війною, а також у зв’язку із впливом приватних та державних гравців, що мають суттєвий ринковий вплив.

З питанням, кому та скільки електроенергії продати, дещо простіше. В Україні працює значна кількість великих бізнесів, для яких придбання «зеленої» електроенергії стало або перетворюється на частину корпоративної стратегії. Це необхідно для імпорту до ЄС, залучення фінансування на вигідних умовах, або для позиціонування компанії як «сталої» та відповідальної. За нашою інформацію, ще до війни більшість інвесторів ВДЕ для нових проектів розглядали можливості безпосереднього продажу електроенергії споживачам та вели комерційні переговори із зацікавленими покупцями.

Критичними є питання ціни та строку таких договорів.

Для того, щоб залучити інвестиції під будівництво електростанції, інвестор повинен довести банку, що у нього є можливість довгострокового продажу такої електроенергії. Для цього, як правило, знадобиться укладений договорів з потенційним споживачем на 5-7-10-20 років. Чим довше, тим краще.

Водночас Закон України «Про ринок електроенергії» дозволяє НКРЕКП обмежувати строк дії двосторонніх договорів до 6 місяців. Тобто інвестор уклав договір на строк 10 років, але регулятор може змусити його продати електроенергію на оптових сегментах ринку, де її можуть купити інші.

Окрім того, Закон передбачає, що всі двосторонні договори повинні бути укладені на електронних аукціонах. Тобто навіть у випадку прямої домовленості між виробником електроенергії та споживачем, право на придбання може отримати третя особа.

Наступний аспект – питання ціни. Для промислових споживачів електроенергія становить істотну частку у собівартості продукції та впливає на конкурентоспроможність. Саме тому, наприклад, Німеччина так страждає від зростання ціни на російський газ. Найбільшої шкоди зазнають не громадяни, а бізнес, який звик отримувати дешевий ресурс. Зростання собівартості впливає на прибутковість та здатність підтримувати конкретні ціни на свою продукцію.

Тобто промисловість, з одного боку, зацікавлена у стабільній ціні на електроенергію на тривалий час. Так легше планувати власну діяльність. З іншого боку, у кожний окремий період важливо не платити набагато більше, ніж конкуренти, оскільки це впливає на кінцеву ціну продукту.

В реаліях України це означає, що споживач під час переговорів з потенційним виробником електроенергії одночасно зацікавлений домовитися на тривалий час, щоб зменшити ризики зростання ціни на електроенергію, але мати змогу переглянути ціну, якщо ринкова вартість електроенергії значно знизиться. Очевидно, мова йде про можливість використання складних формул для визначення ціни на електроенергію.

Втім, Закон України «Про ринок електричної енергії» дозволяє у двосторонньому договорі купівлі-продажу електроенергії встановити виключно тверду ціну у національній валюті.

В сухому залишку, очевидно, що самі по собі двосторонні договори купівлі-продажу електроенергії не є оптимальним надійним механізмом, на основі якого можуть бути залучені інвестиції у енергетичні проекти.

Особливості нового механізму

В умовах нестабільного ринку електричної енергії в Україні, використання цього механізму на різницю цін є, практично, єдиною можливістю для забезпечення стабільного довгострокового ціноутворення на електричну енергію, що є передумовою для інвестицій у нові проєкти.

Завдяки цій формулі виробник електричної енергії може отримати довгострокову гарантію збуту електричної енергії за визначеною ціною, яка необхідна для залучення інвестицій. Натомість, споживач завдяки узгодженій вартості електричної енергії може планувати собівартість своєї продукції, а подекуди навіть домовитися про дисконт до ринкової вартості електроенергії в обмін на тривалість постачання.

При цьому, відповідно до умов Договору про забезпечення стабільності ціни, фізичне постачання електроенергії від виробника до споживача не є обов’язковим, а діяльність на ринку електроенергії не обмежується. Тобто виробник може продати електроенергію як самостійно на будь-якому ринковому сегменті, так і через трейдера. В свою чергу, укладення Договору про забезпечення стабільності ціни не обмежує можливості споживача щодо вибору постачальника або самостійного придбання електроенергії на ринку.

Найбільш важливими питаннями для переговорів споживача та виробника у такому випадку стануть, по-перше, порядок визначення плати за послугу, а по-друге, обсяги електроенергії.

Особливості визначення цінового індикативу за Договором

У світовій практиці найбільш популярними способами визначення ціни є: фіксована ціна, ціна з дисконтом від ринку, або складна формульна ціна.

Фіксована ціна є найбільш привабливою для виробника, адже мінімізує більшість ризиків продажу електроенергії на ринку. Такі умови є своєрідним аналогом «зеленого» тарифу. Вони полегшують переговори з банками для залучення інвестицій, тому що дозволяють максимально точно спрогнозувати грошовий потік. Втім, для споживача такий підхід несе додаткові ризики. У випадку зменшення ринкової ціни електричної енергії (а в Україні ринок електроенергії вже декілька разів відзначався стрімким падінням закупівельної ціни) такий споживач опиниться у складному становищі, порівняно із конкурентами.

В свою чергу, для споживача оптимальним варіантом буде ціна з дисконтом від ринку. Тобто в обмін на гарантію дострокового збуту споживач може вимагати у виробника постійну знижку від ринкової ціни. Цей варіант може підійти виробнику електроенергії у довгостроковій перспективі – на фоні очікувань росту вартості електроенергії. Але такий підхід ускладнює переговори з банками про залучення фінансування, оскільки грошовий потік проекту залежатиме від коливань ціни на ринку та ще й передбачає зменшення надходжень виробника.

Є й компромісні варіанти. Це може бути комбінація фіксованої та дисконтованої ціни. Наприклад, протягом перших років співпраці сторони узгоджують фіксований ціновий індикатив – до окупності інвестицій. А після цього виробник надає споживачу дисконт від ринку. Інший варіант – передбачити граничний рівень цінового індикативу. Тобто показники, нижче яких вартість не зменшиться навіть у випадку стрімкого зростання або падіння цін на ринку електроенергії.

Дискусійні питання та потенційні виклики

На перший погляд, запровадження договорів забезпечення стабільності ціни на ринку електроенергії є прогресивним кроком, який сприятиме розвитку проектів альтернативної енергетики та може бути вигідним споживачам.

Втім, є декілька запитань щодо деталей та правил роботи механізму.

Перше – з галузі юридичної техніки.

По суті послуга із забезпечення стабільності ціни електроенергії є суто фінансовим інструментом – деривативом, що підтверджує право сторони купити/продати електричну енергію у майбутньому за визначеною ціною та визначає механізм реалізації такого права. За загальним правилом, такі інструменти регулюються Законом України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» та підпадають під юрисдикцію Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку (НКЦПФР).

Профільний Закон України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» був прийнятий у новій редакції у 2020 році та відповідає міжнародним стандартам. Зокрема, положення цього закону містять правила роботи з фінансовими деривативами, спрямовані на зменшення ризиків маніпуляцій та підвищення надійності операцій. Наприклад, укладення договорів лише за участі професійних ліцензованих учасників ринків капіталу та організованих товарних ринків.

Натомість, підхід, запропонований у законопроєкті №7427, передбачає, що договір про надання послуги із забезпечення стабільності ціни на електричну енергію повинен бути виведений з-під дії Закону «Про ринки капіталу..» та юрисдикції НКЦПФР.

При цьому Закон України «Про ринок електроенергії» регулює відносини, пов’язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії. Іншими словами операції, пов’язані, в першу чергу із забезпеченням фізичних поставок та розрахунками за них.

Отже, постає перше запитання: навіщо створювати нову сутність, якщо міжнародна практика містить механізми та досвід, який можна використати для ефективного запровадження та реалізації контрактів на різницю, що будуть зрозумілими як гравцям ринку, так і міжнародним фінансовим інституціям?

Відповідь поки єдина – з метою уникнення регулювання для ринків фінансових послуг та юрисдикції НКЦПФР, передбачених відповідним законом.

Друге питання – щодо практики застосування нового механізму

Стаття 71 Закону України «Про ринок електричної енергії» передбачає, що новий механізм буде доступним тільки для споживачів та виробників ВДЕ, які не отримують державного стимулювання у вигляді «зеленого» тарифу.

Такий підхід виглядає дивним. По-перше, договір про забезпечення стабільності ціни передбачає взаємні зобов’язання виробника і споживача і сам по собі не може вважатися формою додаткової підтримки. По-друге, відсутність можливості укласти такий Договір, може обмежити ініціативи виробників ВДЕ, яким встановлений «зелений» тариф, на вихід з балансуючої групи Гарантованого покупця для самостійного продажу електроенергії на ринку.

На перший погляд такі умови можуть зменшити ефективність застосування нового механізму з огляду на те, що дуже невелика кількість споживачів отримали статус учасника ринку електроенергії та самостійно купують на ньому електроенергію.

Втім, є й інший факт. Закон України «Про ринок електричної енергії» містить пряму норму, що дозволяє виробникам ВДЕ укласти нові договори зі споживачами. Але прямої заборони використовувати такий інструмент для інших гравців ринку також немає.

Окрім того, визначення запропонованого механізму послуги із забезпечення стабільності ціни на електричну енергію у Законі України «Про ринок електричної енергії» не обмежує можливості сторін укласти фінансовий дериватив (контракт на різницю) за правилами Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки», або взагалі – в іноземній юрисдикції. Тож, можна передбачити, що згодом й інші гравці ринку – виробники, трейдери та постачальники – зможуть застосувати новий механізм.

З огляду на ці нюанси, наразі новий механізм договорів забезпечення стабільності ціни на ринку електроенергії виглядає як доволі корисне, прогресивне рішення. Втім, воно, підійде не всім. Наскільки воно вдале та чи буде користі від застосування нового механізму більше, ніж ризиків – покаже практика.

Tags: tariffs, legislation, electricity, price

Read also

Кабмин выделил 60 млн грн на возмещение коммунальных расходов учреждений, приютивших переселенцев
Госэнергоэффективности присоединилась к Европейскому альянсу по чистому водороду
Отопительный сезон будет серьезным испытанием - Донецкая ОВА