Дорога, якою піде весь світ: Михайло Крутіхін про майбутнє водню, Північний потік-2 і головні підсумки 2020 року

2020-й рік змішав в один коктейль спад споживання енергоресурсів, пандемію, обвал цін на нафту, протистояння навколо Північного потоку-2 і новітні «зелені» тренди. І 2021-й рік, схоже, буде не менш захоплюючим.

Експерт з нафтогазового ринку, партнер консалтингового агентства RusEnergy Михайло Крутіхін розповів Kosatka.Media, що, на його погляд, зробило 2020-й унікальним, чому воднева енергетика – це більше, ніж просто модна тема, і яке майбутнє чекає на енергетику України, Росії, Європи, Азії та США.

На що схожий 2020-й і чому ОПЕК «вже не та»

– З яким періодом в історії можна порівняти ситуацію, що склалася у світовій нафтогазовій галузі в 2020 році?

– Я б не став порівнювати з якимось певним роком, хоча кризові явища, які відбувалися протягом року, чимось нагадують 1973-79 роки, коли в галузі виникли серйозні проблеми через політичні події на Близькому Сході. Але в цілому це був унікальний рік. Хоча спад у світовій економіці вже намічався: деякі розвинені країни, починаючи з Японії, переходили у стадію стагнації, якщо не рецесії, але пандемія прискорила цей процес, ще більше уповільнивши світову економіку і різко скоротивши попит на енергоносії.

– Якось ви відзначили, що фінансові ринки давно не реагують на заяви ОПЕК. На ваш погляд, чому склалася така ситуація і чи не призведе це до появи іншого інструменту регулювання попиту/пропозиції на ринку нафти?

– Дійсно, члени не просто ОПЕК, а ОПЕК+, тобто, держав, що приєдналися до них, раптом оголошують, що вони збираються підвищити видобуток нафти. І підвищити досить серйозно. Лівія різко збільшила видобуток нафти, Венесуела збільшила видобуток і експорт нафти, нехай і не дуже значно, готується збільшити нелегальний видобуток нафти Ірак. 

І попит на цю нафту не зростає так, як очікувалося. Її стає більше, начебто ціни повинні бути придавлені надлишком пропозиції. Але ціни йдуть вгору. На широкому фінансовому ринку працюють великі гравці, які грають на деривативах, фінансових ф'ючерсних контрактах, спредах, форвардах. Там йде така бійка – щомісяця, коли проходить експірація цих контрактів, ті, хто хоче підвищення, вони  його організовують, а хтось хоче зниження. Там розгортаються свої битви, і ось через це ціни на «паперову нафту» дуже сильно зростають. А оскільки, почасти ось ці «паперові ціни» впливають і на ціни на фізичному ринку, то піднімаються ціни і там. Не під впливом ОПЕК, а під впливом цього фінансового безладу.

Поки механізму впливати на цю ситуацію не придумали. Іноді у пресі з'являються якісь натяки на те, що непогано б приборкати «паперових гравців», які розхитують світову економіку своїми іграми, і заборонити або обмежити якимось чином форвардні, ф'ючерсні контракти. Але сили, які на широкому фінансовому ринку задіяні, настільки потужні, що нічого зробити не вдається. У нас є форвардні і ф'ючерсні контракти на скраплений природний газ по регіонах – явище поширюється і далі.

Дорога, якою піде весь світ

– Єврокомісія внесла пропозицію щодо виключення газо- і нафтопроводів зі списку важливих для ЄС енергопроектів. У пріоритеті – розвиток електромереж і проектів акумулювання електроенергії, офшорна вітрогенерація, виробництво і транспортування водню. Як це може перекроїти енергетичну карту Європи?

– Це серйозний заділ. Тут потрібно звернути увагу, що газопровідні мережі всередині Європи вже побудовані та функціонують. Якщо виключати трубопроводи, то, можливо, буде зроблено якусь обмовку для мережі водневого енергопостачання. Там зараз намічається «становий хребет Європи», як його іноді називають, мережі, що ведуть з півночі на південь, по водню. Дійсно, енергетика змінюється і дуже серйозно. Так звана green deal, «зелена угода» вона працює по всій Європі.

Працюють і викликають певний сумнів і занепокоєння у нафтогазових компаній нові європейські правила, так звана «таксономія проектів». В Європі будуть схвалюватися тільки ті проекти, які вносять вклад в перехід на «зелену» енергетику. І кожній компанії потрібно буде звітувати по цьому питанню. Це додаткові витрати та турботи для компаній. Тим більше, що рахуватися буде не тільки те, що компанія, наприклад, американська або японська, робить в Європі, але і як вона поводиться на батьківщині. Звітність компаній зараз може опинитися під тиском і аудиторам доведеться здорово постаратися, щоб компанії-інвестори змогли працювати на європейському ринку.

– А як весь інший світ сприймає наміри Європи максимально перейти на енергію з відновлюваних джерел?

– Найбільший в світі споживач енергоресурсів Китай теж оголосив, що він переходить на абсолютно нові принципи економіки і енергетики, і до 2050 року взагалі заборонить двигуни внутрішнього згоряння. Тобто, нафти може знадобитися набагато менше. Індія слідом за Китаєм збирається робити те ж саме. Африка поки відстає, але, я думаю, що ця тенденція буде посилюватися.

– А воднева енергетика – це просто модна тема чи дійсно у неї є майбутнє?

– Я думаю, що майбутнє є і дуже серйозне. Ми бачимо абсолютно конкретні проекти. Наприклад, переведення великотоннажних вантажівок на нове паливо – не на скраплений природний газ, як планувалося, а вже на водневі паливні елементи. Потяги, літаки – моделі вже починають літати на водневому паливі. Там проблема не в безпеці використання водню в двигунах, а в собівартості цих проектів. Але  через технологічні прориви вона постійно знижується. Так що рано чи пізно, це буде тією дорогою, якою піде Європа і весь світ.

Що буде з «трубою», якщо її переможуть санкції

– Уже очевидно, що обвідні газопроводи Північний і Турецький потоки не виправдалися в економічному плані. На ваш погляд, чим і коли закінчиться їхнє будівництво?

– Я б не сказав, що вони зазнали краху в економічному плані, тому, що у цих проектів було два завдання. Перше завдання – геополітичне – покарати Україну шляхом обходу її з півночі і півдня, воно повністю провалилося, оскільки підписано транзитну угоду Газпрому з Україною. Там начебто все, на наступні чотири роки, в порядку. А друге завдання – економічне – полягало в тому, щоб перевести гроші, витрати на будівництво таких колосальних газопроводів (потрібно враховувати і коридор з Ямальського півострова, який пішов до Балтики і Чорного моря) з інвестиційної програми Газпрому в кишені приватних підрядників. Це завдання вже виконано. Навіть для «Північного потоку-2» всі гроші вже освоєні. Російське населення від цього мало що отримало, якщо взагалі щось отримало. 

– У зв'язку із «Турецьким потоком» була новина, що Сербія розраховує отримувати російський газ вже 1 січня нового року. Цей план може бути реалізований?

– Так, цілком. Добудовано ділянку не «Турецького потоку», а болгарської труби, яка називається «Балканський потік». Його будівельники старанно показують європейському регулятору і американцям, що це не продовження «Турецького потоку», а це самостійна труба. Вона прийматиме газ не тільки з Росії, але і ще з Азербайджану, можливо, газ з Туреччини по новій перемичці, яку зараз будують. Тобто, це буде, як вони кажуть, абсолютно нова ділянка інфраструктури. Насправді Газпром забронював за собою всю потужність на переході з турецької на болгарську територію і фактично це буде та ж сама монополія Газпрому, проти якої повстають в Європі і в США. Компресорна станція на кордоні з Сербією практично готова. Американська компанія, яка поставляла компресори, затягувала процесс, оскільки боялася санкцій, але врешті виконала свої зобов'язання.

У Сербії Газпром профінансував і побудував перемичку через всю країну, до Угорщини. Тепер давайте подивимося, як все це буде працювати. Але обсяги там невеликі.

–  США впевнені, що «Північний потік-2» внаслідок санкцій, що вводяться ними, ніколи не запрацює. Якщо дійсно так трапиться, то що буде з вже побудованною інфраструктурою? 

– Ми бачимо, що в морі зараз ходить баржа «Фортуна», яка, судячи з усього, укладає частину «Північного потоку-2» на глибині, на якій дозволяється працювати американськими санкціями. Це глибина 100 футів, десь до 30 метрів. Але на більшій глибині, швидше за все, Данія не дозволить працювати. Ці роботи через санкції неможливо сертифікувати, неможливо застрахувати, і неможливо надавати технічну підтримку. Так що є величезний шанс, що трубу не буде добудовано і все було даремно. Ніяк більше використовувати цю трубу не можна.

Були фантастичні припущення, що від магістралі можна зробити відведення і пустити газ в Калінінград, але це несерйозний проект, він жодним чином не виправдовує будівництво цієї траси.

– А що з трубою буде, якщо по ній не будуть качати газ?

– Протягом року Газпром проводив операції зі зміцнення покладеної труби. Розміщував зверху баласт, щоб вона не спливла і не завадила судноплавству. Ремонтні роботи та роботи із забезпечення безпеки дозволяються американським законом про санкції. Тому, єдине, що будуть робити – це будуть стежити, щоб труба не становила небезпеки.

– На кого будуть розподілено ці витрати – на російську сторону чи рівномірно на інвесторів?

– Ці витрати вже понесено. Для Газпрому це вже списані гроші. Але морська ділянка труби фінансувалася спільно: 50% – Газпромом, а 50% – групою респектабельних міжнародних компаній. Кожна в середньому втратить по $1,3 млрд, якщо проект не запрацює. Вони вклали гроші, вони пішли на ризик, ризик не виправдався. Виправдалися сподівання на «Північний потік-1», там все в порядку, вони отримують дивіденди з нього. 

– Тобто, труба буде лежати на дні моря і потроху іржавіти?

– А іншого виходу немає. Будь-яку компанію, яка своє трубоукладальне судно пустить в данські води добудовувати цю трасу, буде покарано американськими санкціями. Я не бачу компанії, яка на це погодиться.

Російський шлях у Арктику і Китай

– Росія зараз, незважаючи на протести «зелених», збирається переходити до активної роботи в Арктиці. На ваш погляд, чи є у цього проекту якесь майбутнє?

–  Газ в Арктиці вже видобувають і будуть видобувати. Частково його навіть скраплюють. Зокрема, на проекті «Ямал СПГ» і буде ще проект «Арктик СПГ-2», який теж уже пішов, має інвесторів, в нього вкладаються гроші. 

Там проблема  з видобутком нафти. По-перше, на арктичному шельфі нафти не так багато – там в основному газ. А по-друге, просто не потрібно її там добувати, це дуже дорого. У мене є підрахунки по одному з проектів: якщо ціна нафти буде $70/барель, то її видобуток не виправдається навіть через 20 років.

Ну, припустимо, хтось почне там видобувати нафту. Але продавати її доведеться не за собівартістю, а з великими знижками. І якщо з'являється такий проект, то, по суті, це проект розпилу виділених на нього коштів. Не випадково, що проектом займається компанія «Роснефть», а у держкомпанії завдання – не мінімізувати витрати, а зробити їх максимальними, щоб можна було їх розпиляти.

– Наприкінці травня 2020 року Lenta.ru опублікувала розслідування про те, що обсягів видобутку газу на одному з найбільших родовищ Росії – Чаяндинському – може не вистачити, щоб заповнити газопровід «Сила Сибіру». Це загрожує зривом 30-річного контракту на поставку газу між Росією і Китаєм, а Газпром ризикує втратити понад 1,5 трильйона рублів. До цього призвели поспіх з геологорозвідкою і технологічні порушення. В якому стані знаходиться проект зараз і що в принципі відбувається з торгівлею Росії з Китаєм?

– Ми вже бачимо, що в цьому році зірвані плани постачання газу по «Силі сибіру». Було поставлено менше 4 млрд кубометрів, хоча за планом мало бути поставлено 5 млрд. Тобто, китайці вже можуть претендувати на якусь неустойку з боку Газпрому. На Чаяндинському родовищі з середини травня не було взагалі ніякого буріння. Вони ніяк не можуть зрозуміти, що робити з тими свердловинами, які виявилися сухими, або з тими, які через рік-півтора теж будуть сухими.

Так, дійсно прорахувалися з оцінкою запасів, прорахувалися з технологіями, які застосовувалися (аж до складу бурових розчинів). Ми бачимо, що закрили деякі блоки на Ковиктінському родовищі в Іркутській області, оскільки там теж помилилися з оцінкою запасів. А воно повинно бути пов'язане з Чаяндинським трубопроводом довжиною 800 км. І там теж йдуть роботи по з'єднанню, але великої впевненості, що вдасться виконати зобов'язання перед китайцями, немає.

І тому виник проект привести туди ще одну трубу з півночі Тюменської області, з Ямало-Ненецького автономного округу. Але якщо подивитися довжину цієї труби, умови її прокладання, то там вартість буде під $100 млрд. Тому, чи знайдуться гроші у Газпрому на так званий коридор «Сила Сибіру-2», щоб врятувати газопровід «Сила Сибіру» і свої зобов'язання перед Китаєм – це велике питання.

Перспективи для України

– Давайте перейдемо до України. У нас майже не сподіваються на продовження контрактів з Росією і зараз думають, чим завантажувати газопровід у майбутньому. Як, по-вашому, що буде з українською «трубою» через 4 роки?

– Так далеко, боюсь, я не можу заглядати. Швидше за все, попит на російський газ в Європі  збережеться – приблизно в тому ж обсязі, що зараз. Може буде трохи скорочення. Але українська газотранспортна мережа буде затребувана. Ми бачимо, що плани її заміни з півдня провалено – «Південний потік» закрито, «Турецький потік» може доставляти на Балкани мікроскопічні обсяги газу в порівнянні із загальним експортом Газпрому. «Північний потік» працює наполовину і іноді зупиняється на профілактику. Без українського транзиту не обійтися. На яких умовах це буде, мені сказати важко.

Але я бачу серйозні зусилля оператора української ГТС і українського уряду, щоб інтегрувати цю структуру в європейські мережі. Вже є якісь тендери на використання підземних сховищ в Україні. Можливо, перетворення цієї мережі в сегмент майбутнього європейського газотранспортного коридору «Північ-Південь». В Європі є якісь плани щодо інтеграції, щодо використання всієї газової інфраструктури. Я думаю, що брати участь в цих планах – це непогана перспектива.

– Туреччина цього року відкрила родовище природного газу в Чорному морі обсягом 320 млрд м3. У той же час український Нафтогаз отримав права на розробку чорноморського шельфу. Чи може це призвести до конфлікту інтересів між Україною і Туреччиною?

– Ні, я не думаю, що можливий якийсь конфлікт інтересів. Пошуки газу і нафти у водах України, Румунії, йдуть, але великих успіхів немає. Румунія оголошувала, що у неї можуть бути великі відкриття в її водах, і вона стане не просто незалежною, а ще й буде експортувати свій газ по всій Європі. Але поки ніяких досягнень немає.

Більш того, і Туреччина оголосила, що вона нібито вже в 2023 році розпочне видобуток нафти, але, швидше за все, через технічні причини рано про це говорити. 2025-й – це найоптимістичніший термін. І потім там обсяг видобутку, можливо, буде менше 10 млрд м3 на рік з цього родовища. Так що там, швидше за все, більше галасу, ніж реального сенсу.

Про Близький Схід і сланцеву нафту

– Близький Схід стає все більш активним гравцем на ринку нафти і газу в світі. При цьому між країнами в цьому регіоні існують протиріччя. Що може очікувати цей регіон у наступному році?

– Я думаю, що країни Перської затоки будуть грати як і раніше дуже велику роль на світовому ринку. Собівартість видобутку нафти у них низька і вони можуть грати цінами, грати обсягами. Це не тільки Близький Схід, але й Північна Африка. Зараз 1 млн 300 тис. барелів на добу видобуває Лівія і це великий додаток до нафти, яка надходить на ринок. Не виключено, що Іран зможе відновити свій видобуток, якщо хоча б частково буде знято або полегшено американські санкції.

Тому звідти потрібно чекати позитивних новин для ринку нафти, якщо не завадять якісь військові дії.

– Цього року по США прокотилася хвиля банкрутств нафтовидобувних компаній. Деякі експерти говорили про кінець епохи сланцевої нафти. Чи згодні ви з цією точкою зору і що буде далі?

– По-перше, ця галузь дуже гнучка. Ми бачимо не тільки хвилю банкрутств. Та й що таке банкрутство? Це означає, що деякі компанії оголосили так зване «банкрутство по 11 пункту» – вони попросили захисту від кредиторів. Тобто, можуть реструктурувати їхні борги, можуть продати компанію іншій компанії – це не означає, що компанія припиняє існування і більше нічим не займається. Банкрутство там і банкрутство у нас – це абсолютно різні явища.

По-друге, на сланцевих родовищах дуже легко відновити видобуток. Подивіться зараз на американський скраплений газ. Він йде в дуже великих обсягах – і це сланцевий газ. Американці відновили практично докризовий обсяг виробництва СПГ і женуть його в Азію, де ціни трохи підвищилися. Тому говорити про смерть сланцевої галузі передчасно – вона як і раніше буде грати свою роль.

Не виключено, що буде якесь просідання в інвестиціях, тому що в 2020 році мало інвестували в цьому напрямку. Але якщо все буде нормально з економікою, запрацює вакцинація (через років з два ми цей ефект відчуємо), тоді буде знову видобуватися нафта і газ зі сланцевих родовищ. Не треба їх хоронити.

– Підіб'ємо підсумок – що чекає світову енергетику в 2021 році? Які можуть бути прогнози?

– Прогнози будувати – це справа невдячна. Але вже зрозуміло, що світ буде рухатися до відмови від опори на викопні види палива (на нафту, а в майбутньому і на газ), . Цей рік дав старт цьому руху, а 2021-й продовжить тенденцію.

Теги: газ, Північний потік-2, нафта, транзит газу, водневі технології

Читайте також

Звалищний газ має величезний потенціал для генерації енергії, але застаріле законодавство перешкоджає його розвитку
Скасування пільг на електроенергію: як отримати субсидію та що роблять міста у 30-км зонах АЕС
Контролюємо рахунки за опалення: куди дивитися