Путін блефував, що може «врятувати» Європу: експерт про Північний потік-2, водень та майбутнє атомної енергетики

Енергетика України у 2021 році зіштовхнулася з безліччю загроз, пов'язаних із завершенням будівництва «Північного потоку-2», зростанням цін на газ та нестачею вугілля напередодні опалювального сезону. При цьому «зелені» тренди вимагають декарбонізувати галузь та розвивати водневий напрямок.

У якому напрямку рухатись Україні, чи варто їй чекати захисту від Європи від «Північного потоку-2» і куди можуть прийти загальносвітові «зелені» тренди, Kosatka.Media обговорила з доктором Томасом В. О'Донеллом, міжнародним експертом та старшим аналітиком з питань енергетики та геополітики GlobalBarrel.com, який був учасником Ukraine Gas Investment Congress, що відбувся наприкінці жовтня у Києві.

  • Один із ключових посилів, озвучених на цьому конгресі – хоч би якими були зелені тренди, газ це перехідне паливо, він з нами ще надовго. Чи є альтернативні варіанти розвитку подій? І як у цій ситуації поводитись Україні?

У довгостроковій перспективі ми хочемо жити у світі, який не залежить від вуглеводнів. Найшкідливіший з них – лігніт (буре вугілля – Ред.) і люди повинні зосередитися на відмові від його використання. Природний газ – чудовий спосіб це зробити.

Для України перехід на газ теж плюс – і не лише через викиди СО2. Газ, на відміну вугілля, не забруднює довкілля. Його ширше використання (а також збільшення частки атомної енергії) піде на користь довкіллю та здоров'ю людей.

Однак Україну не можна порівнювати з європейськими країнами, доки вона перебуває у стані війни. У цій ситуації віртуальний реверс газу є розумним способом ведення бізнесу.

«Віртуальний реверс» означає, що в міру того, як Україна транспортує російський газ до європейських країн, трейдери в Європі, які купують цей газ, можуть продавати його Україні та повідомляти Оператору ГТС України (ОГТСУ), що можна брати цей газ, поки він йде через Україну. Таким чином він лише «віртуально» перейшов до європейського покупця і «повернувся» до кінцевого українського покупця – фактично ж фізичного транспортування до Європи і назад немає. Це економить гроші Україні та дозволяє отримувати газ. Якщо Україна не зможе продовжити контракт на транзит російського газу, залишиться лише одне фізичне з’єднання, яке зможе забезпечити «реверсний потік» газу в Україну, а саме зі Словаччини. І, ймовірно, це буде російський газ, який надходитиме Північним потоком-2 до Німеччини і, зрештою, до Словаччини.

Якщо ж Росія не лише вестиме війну проти України, а й з якихось інших причин припинить транзит свого газу, Україні справді доведеться імпортувати дорогий газ із ЄС. І цього року в ЄС також може бути нестача газу. Все це свідчить про те, що Україні необхідно видобувати свій газ. Це складно, але цілком можливо.

  • Наскільки Європа почувається якось зобов'язаною Україні та що ви думаєте про те, що «Газпром монополізує європейський ринок газу»?

Раніше Росія 80% свого газу відправляла до Європи через українську ГТС. Це сильно обмежувало можливості Росії поводитися з Україною агресивно. Путін доклав багато зусиль, щоб змінити ситуацію та зменшити значення українського та білоруського (газопровід «Ямал – Європа», – Ред.) газопроводів. Йому це вдалося спочатку з «Північним потоком-1», завершеним у 2010 році, що значно знизило залежність Росії від транзиту через Україну – і на території України почалася війна. Тим не менш, російські війська, як і раніше, були обережні, щоб не наблизити війну надто близько до українських трубопроводів, заповнених російським газом. Путін хоче зупинити транзит через Україну, що залишився, коли в нього також працює «Турецький потім» (гілка 2); і особливо коли запрацює «Північний потік-2».

У свою чергу Німеччина, та й уся Європа, залежить від російського газу – близько 40% газу до Європи надходить через імпорт. Це змушує нервувати німецькі еліти: гостро необхідне паливо з 2014 року надходить через країну, яка перебуває у стані війни з Росією.

На жаль, політики ухвалили рішення: «Потрібно привести цей газ безпосередньо до Німеччини, а ми його розподілятимемо. Ми не можемо виключити всі ризики від купівлі газу у Путіна, але ми можемо усунути ризик проходження через Україну». Хтось каже: «Пробач, Україно», хтось не каже: «Пробач, Україно». Це геополітика.

Багато країн Європи і, звичайно, Сполучені Штати не згодні з цим рішенням. Ми дуже багато працювали проти створення обох гілок Північного потоку, проти Турецького потоку, проте боротьба продовжується.

  • Чи може питання про сертифікацію газопроводу перешкодити його запуску? Як ви оцінюєте шанси, що він таки підпорядковуватиметься нормам Третього Енергопакету?

На початку боротьби важко дізнатися про її результат, інакше це не було б справжньою боротьбою. Якщо все буде зроблено відповідно до верховенства закону, то Північний потік-2 слідуватиме Третьому Енергетичному Пакету – закону, який діє на території всього Європейського Союзу.

За цим законом, хто б не володів газом, не має володіти трубопроводом. Але «Газпром», очевидно, єдина компанія, яка може подати газ у трубопровід на території Росії, отже, за законами ЄС вони не повинні володіти трубопроводом. Керуюча компанія не має залежати від уряду Росії і, бажано, бути політично незалежною від уряду Німеччини.

Якщо домовленість про введення в експлуатацію Північного потоку-2 не відповідає цим вимогам, Європейський Союз має право переглянути рішення німецького агентства.

Сподіваюся, він зробить свою роботу і наполягатиме на тому, щоб німецька агенція переглянула правила. Якщо ні, то я впевнений, що, наприклад, Польща подасть позов до Європейського суду.

  • Нинішня енергетична криза для багатьох стала приводом говорити, що успіхи світу на шляху до декарбонізації стали можливими лише через загальний спад промисловості під час коронакризи. Щойно економіка світу почала відновлюватися, вони нівелювалися. А які ви робите висновки з того, що відбувається зараз у світовій енергетиці?

Нафтогазова галузь – це дуже складна енергетична та економічна система. І вона стає все складнішою, оскільки почався необхідний перехід на невуглецеву енергію. А зараз ми маємо ще й складнощі внаслідок пандемії.

Останніми роками великі міжнародні компанії зменшили вкладення видобуток газу з двох основних причин. Перша – це тиск зелених трендів. Наприклад, Міжнародне енергетичне агентство (МЕА) заявило, що якщо їхній «стійкий сценарій» буде виконано, то нафтогазові компанії мають припинити подальші інвестиції у розвідку та видобуток вуглеводнів. Однак цей сценарій далекий від реальності. Він був нерозумним та передчасним. Водночас пандемія вщухла і в деяких країнах почався економічний бум, що призвело до значного зростання попиту на нафту та газ порівняно з 2020-2021 роками.

Щодо нинішньої газової кризи в Європі, в тому числі в Україні, з недостатнім запасом газу у сховищах для зимового сезону 2021–2022 років, то кілька несприятливих факторів наклалися один на одного.

Один фактор – Китай з 2017 року переводить багато «брудних» вугільних електростанцій на природний газ, і у них також швидко зростає на нього попит – через процес відновлення від коронакризи. Таким чином, ЗПГ, який виробляється у світі, на сьогодні переважно йде в Азію, тому що там платять високу ціну, з якою Європа не бажає конкурувати.

Для Європи до вищезазначеного чинника додалися погодні умови. Взимку 2020-21 року в Європі було не так вітряно, і ВЕС виробляли не так багато електроенергії, як очікувалося. До того ж по всій Євразії було холодніше. В результаті потрібно було більше газу, ніж очікувалося. Літо ж виявилося спекотним і багато країн почали використовувати багато газу для електропостачання кондиціонерів. В результаті, підготовку до зими 2021-22 років Європа розпочала з дуже низькими запасами газу після попередньої зими та компанії не могли наростити його видобуток досить швидко, щоб привести запаси до їхнього звичайного рівня до 1 жовтня. Тим часом росіяни – пан Путін та голова Газпрому пан Міллер – загрожують Європі: якщо вони швидко не запустять «Північний потік-2», Росія не зможе поставити достатньо газу до європейських сховищ до зими.

Але чи достатньо газу насамперед у росіян? До сьогодні Росія намагалася збільшити видобуток газу, і, за моїми відомостями, зараз вона видобуває стільки, скільки можливо – як повідомляється, на рекордних чи майже рекордних рівнях. Однак Росія була змушена направити все в основному у власні сховища, принаймні з серпня, оскільки теж постраждала від холодної зими та спекотного літа і сильно виснажила свої запаси. Газпрому було наказано збільшити видобуток і закачувати 300 млн куб м на добу до сховищ до 1 листопада. Поки цього не буде виконано, Росія дійсно не має «зайвого» газу, щоб допомогти Європі заповнити свої виснажені запаси. Тобто Путін та Міллер лише блефували, що вони можуть «врятувати» Європу, якщо «Північний потік-2» буде поспішно введено в експлуатацію.

Проте зараз (20-те числа жовтня, – Ред.) російські сховища заповнені приблизно на 97%.

Тому приблизно після 1 листопада Росії доведеться відправляти газ до Європи, або закрити вентиль та втратити той високий рівень видобутку, якого було досягнуто. Але вже надто пізно заповнювати європейські сховища до рівнів, які мають бути на 1 жовтня.

Але якщо знову не буде вітру і буде холодно, то для Європи не буде достатньо газу, як і для України, і буде криза. З огляду на те, що Росія відмовляється відправляти газ через Україну з геополітичних причин, це також обмежить обсяги постачання газу до Європи.

  • Але ж можна знову збільшити транзит газу через Україну...

Пан Путін нещодавно зауважив: «Якщо Україна вирішить поводитися розумно, ми зможемо вести бізнес у майбутньому». Але між рядками ми читаємо: «Просто віддайте мені Донбас». А поки Росія вважає за краще нічого не відправляти через Україну, і я впевнений, Росія зробить усе, що може, щоб уникнути підписання ще одного договору на транзит, коли термін нинішнього закінчиться, або просто заплатить штраф і не виконає поточного транзитного контракту до його завершення.

Але якщо всі інші маршрути будуть заповнені, а «Північний потік-2» ще не буде готовим, тоді, можливо, вона відправить газ через Україну. Тому що неможливо відправити західносибірський газ до Китаю з Уренгоя, з Ямалу. Він має йти до Європи. «Турецький потік» завантажений, «Північний потік-1» завантажений, «Ямал - Європа» може швидко заповнитися. Лише Україна залишається єдиним варіантом експорту у значних обсягах. Хоча, якщо буде дуже холодно, Росії газ знадобиться самій.

  • Давайте перейдемо до інших проблем. Чи може світ з огляду на енергетичну кризу переглянути свої погляди на користь ядерної енергетики?

Так, існує повільне, але таке, що поступово приходить, розуміння, що ядерна енергія необхідна – особливо в Сполучених Штатах, Канаді, Англії, в Росії та Китаї. Це стає зрозумілим з досвіду останнього десятиліття і з того, що я назвав би «німецькою моделлю». Ця програма від німецької Партії зелених передбачала перехід до 100% використання енергії з відновлюваних джерел без ядерної. Але ми бачимо, що навіть така багата високотехнологічна країна, як Німеччина, має великі труднощі на цьому шляху.

Прямо зараз, через газову кризу та надмірну залежність від ВЕС, Німеччині довелося перезапустити фабрики з виробництва «брудного» бурого вугілля. Сьогодні воно знову стало основним джерелом електроенергії у країні. Тож решті країн варто подивитися на німецький експеримент – можливо, він був надто «романтичним».

  • Цього року у світі багато говорили про водневу енергетику як один із перспективних напрямів декарбонізації. Що ви думаєте про широке застосування водню?

Я вважаю, що широке використання водню дуже малоймовірне. Є галузі, які важко декарбонізувати, в яких водень матиме нішеве застосування – наприклад, у виробництві сталі.

До того ж, виробляти водень дуже дорого. Отже, займатися цим слід лише в окремих випадках, наприклад, на офшорних ВЕС, у випадках, коли їх дуже дорого підключати до електромережі країни. Отже, вони можуть бути задіяні для виробництва водню, і цей водень можна використовувати там, де це єдине рішення. Але використовувати такий дорогий водень на теплових двигунах для виробництва електроенергії або як паливо для автомобілів нераціонально.

  • Чи має Україна шанси стати «водневим хабом» Європи (і виробником, і транзитером) – враховуючи, що збереження її в ролі транзитера російського газу під сумнівом?

Я б сказав, спочатку треба подивитися на потреби України, які полягають у тому, щоб отримувати природний газ для потреб власного населення надійним і доступним способом.

Якби Україна мала зайву вітряну або ядерну енергію і хтось у Європі хотів би добре заплатити за те, щоб перетворити її на водень, якби це було хорошим бізнесом, тоді так, чому б і ні. Але тільки тоді, коли Україна матиме достатньо енергії, природного газу та ядерної енергії для її власної безпеки та процвітання.

Але я не вірю, що в Європі взагалі буде воднева економіка. Це нереалістично. Колись у Європі був план використовувати у транспорті альтернативне паливо, зокрема етанол. Але він виявився нездійсненним. Етанол зараз на транспорті використовується, але дуже обмежено та раціонально. Таким буде й майбутнє водню. Ось у щось таке я вірю.

Теги: газ, нафта, відновлювальні джерела енергії, видобуток вуглеводнів, АЕС, атомна електростанція

Читайте також

GE вироблятиме безвідходні лопаті вітрових турбін до 2030 року
Nissan побудує СЕС, енергії якої вистачить на збірку кожного Nissan Leaf, що продається в Європі
Україна може отримати 200 млн євро на оновлення громадського транспорту