Юридичні аспекти перегляду «зеленого» тарифу: хто кому робить послугу?

Криза на ринку електроенергії триває. Наразі представники енергетичної спільноти та уряд знову обговорюють питання реформування галузі. Ситуацію проаналізував в своїй авторській колонці для Kosatka.Media член Ради Комітету АПУ з питань енергетики, нафти та газу, партнер ЮК «SLS Group» Олег Паракуда

8 травня Міністерство енергетики та захисту довкілля України повідомило, що за результатами відео-конференції, проведеної з представниками Світового банку, від останнього було отримано рекомендації для українського уряду щодо необхідності відтермінувати введення в експлуатацію нових електростанцій, що працюють на відновлюваних джерелах енергії (ВДЕ). Окрім цього останнім часом з вуст представників Уряду активно поширювалась позиція щодо необхідності перегляду ставок «зеленого» тарифу, встановленого для виробників електроенергії з відновлювальних джерел, таких як сонячна та вітрова енергія.

Позиція держави є зрозумілою — в умовах кризи дотування виробників «зеленої» енергії не є найпріоритетнішим напрямом, а тому необхідно скорочувати витрати. З іншого боку позиція інвесторів — умови договорів та зобов’язання за ними необхідно виконувати. Таким чином між державою та «зеленими» виник ряд суперечностей, які мали бути невідкладно вирішеними для забезпечення енергетичної та фінансової безпеки країни. І вирішені вони мають в юридично вірний спосіб — для недопущення в майбутньому спорів у міжнародних арбітражах.

Як все починалося?

Розмови про запровадження «зеленого» тарифу в Україні почались з початку 2000-х, як механізму стимулювання для інвесторів, що вкладають кошти в непопулярну та малоефективну на той час екологічну енергію, отриману з відновлювальних джерел (сонце, вітер, вода, біопаливо і тд.). Реальне ж відображення у вітчизняному законодавстві «зелений» тариф отримав у 2008 році з прийняттям відповідного Закону. З того часу держава зобовязувалась викуповувати всю електроенергію, вироблену з відновлюваних джерел енергії за спеціальним підвищеним тарифом.

Спершу витрати з державного бюджету на виплату зеленого тарифу були мізерними і не справляли значного впливу на державні фінанси. Однак йшов час, розвивались технології — вартість обладнання для облаштування «зелених» електростанцій падала, їх ефективність зростала — а разом з нею зростали і видатки держави на підтримку виробників такої електроенергії.

В результаті у 2019 році всім стало зрозуміло, що далі так продовжуватись не може — необхідно змінювати підходи до стимулювання екологічного виробництва енергії. Паралельно в цей час Україна на виконання зобов’язань, взятих перед Європейським Союзом щодо запровадження Третього енергетичного пакету, реформувала власну енергетичну систему.  Як результат прийняли ряд поправок до законодавства, які мали оздоровити ринок: повністю змінено підходи до управління системою розподілу та передачі, а для стимулювання екологічної енергетики — на заміну «зеленим» тарифам запроваджувались конкурентні аукціони.

На жаль, дива не трапилось — вирішити всі проблеми не вдалося і сьогодні представники енергетичної спільноти та уряд знову мають повертатись до обговорення питання реформування галузі.

Що трапилось?

Головною проблемою яка сьогодні турбує всіх є тарифи. В нашому випадку це тарифи на купівлю електричної енергії виробленої з відновлювальних джерел енергії. Сьогодні Україна має доволі високі ставки за «зеленими» тарифами, що робить її вкрай привабливим полем для інвестицій у даному напрямку. Кількість станцій, їх потужність та ефективність щороку зростають. Так тільки за 3 квартал 2019 року було впроваджено 956 МВт.

І хоча частка відновлювальних джерел в загальній структурі енергетичного ринку України залишається незначною, цього достатньо, щоб створити відчутне навантаження на споживачів та викликати їх невдоволення.

Саме так відбулося і цього року — Державне підприємство «Гарантований покупець» заборгувало за січень-травень 2020 року близько 14 млрд. перед виробниками електроенергії. Обидві сторони зрозуміли — це криза і для виходу з неї необхідні перемовини.

Про що домовились?

За результатами перемовин, що тривали більше місяця, меморандум все ж було підписано. Виробники пішли на принципову поступку — тарифи буде зменшено без продовження строку дії договорів, тобто державна підтримка відновлювальної енергетики через «зелений» тариф завершиться в кінці 2029 року.  Існуючі тарифи було знижено різною мірою для різних видів виробників:
— СЕС потужністю до 1 МВт, введених в експлуатацію з 01.07.2015 до 01.01.2020 — зниження ЗТ на 10% без продовження строку РРА;
— СЕС потужністю від 1 МВт, введених в експлуатацію з 01.07.2015 до 01.01.2020 — зниження ЗТ на 15% без продовження строку РРА;
— ВЕС, введених в експлуатацію з 01.07.2015 до 01.01.2020 — зниження ЗТ на 7,5% без продовження строку РРА;
— ВЕС і СЕС, введених в експлуатацію з 01.01.2020 — зниження ЗТ на 2,5% без продовження строку РРА.

Крім того, для всіх об’єктів виробництва енергії з відновлювальних джерел встановлюється граничний (максимальний) «зелений» тариф — 21,97 євроцентів за кВт*год. У випадку, якщо «зелені» тарифи для об’єктів електроенергетики з урахуванням вищезазначених умов реструктуризації перевищують граничний «зелений тариф», ставка для таких об’єктів знижується до рівня граничного тарифу.

На додаток до всього, для виробників посилилась фінансова відповідальність за небаланси — похибки прогнозування виробництва електроенергії. Починаючи з 2021 року, ставка встановлюється у розмірі 50%, а з 2022 року — 100%. Допустимими відхиленнями, тобто такими, що не тягнутись за собою обов’язку відшкодування, відповідно до тексту меморандуму, погоджено 5% відхилення для СЕС та 10% для ВЕС на період до 2030 року.

Ще одним обмеженням стала умова про встановлення строків для введення в експлуатацію нових об’єктів за «зеленим» тарифом. Останнім днем для введення в експлуатацію електростанцій потужністю понад 1 МВт, що бажають працювати саме за «зеленим» тарифом визначено 31 липня 2020 року. Після цього для отримання державної підтримки виробникам «зеленої» енергії доведеться приймати участь в аукціонах, де на конкурентних засадах потрібно буде запропонувати найнижчу ціну. 

Цікаво, що правило про необхідність виходу на аукціон стосується лише сонячних електростанцій, для вітрових, в цій частині, все залишиться без змін, поки що.

Влада, зі свого боку, у відповідь на поступки виробників, зобов’язалась погасити всю існуючу заборгованість ДП «Гарантований покупець», що за орієнтовними оцінками складає близько 14 млрд. грн. Відповідно до узгодженого графіку погашення 40% від цієї суми має бути сплачено до кінця 4 кварталу 2020 року, решту — 60% планується розбити на рівні частини по 15% і сплачувати їх щоквартально протягом 2021 року.

Принциповими є пункти про зобов’язання органів держави не повертатись до питання «зміни правил гри» знову, тобто в подальшому не варто очікувати повторного перегляду умов підтримки виробників електроенергії за «зеленим» тарифом. Також мають бути запроваджені квоти, що будуть застосовуватись з 1 серпня 2020 року при проведенні аукціонів.

Щодо законодавчого закріплення існуючих домовленостей, то представники влади гарантували, що це має відбутись до 1 серпня 2020 року. Разом з тим, за дотримання усіх встановлених процедур та строків для розгляду та погодження проектів нормативно-правових документів, встановлений строк ледь більший за два місяці видається малоймовірним, щоб в нього вкластися. 

Окрім того, держава пообіцяла виробникам, що через місяць після внесення усіх необхідних змін до законодавства, розрахунки з виробниками за електроенергію будуть відбуватись повністю та своєчасно, без виникнення подальших заборгованостей.

Обіцянки — цяцянки?

Цікаво, що в переговорний процес між виробниками та державою з боку останніх було задіяно три асоціації виробників електроенергії, що об’єднують переважну більшість представників бізнесу у даній сфері, а підписало меморандум лише дві. Підписантами стали Українська вітроенергетична асоціація та Європейсько-українське енергетичне агентство, відмовилась від запропонованих умов — Українська асоціація відновлюваної енергетики. Причиною для відмови УАВЕ в підписанні меморандуму ймовірніше за все стали строки припинення підтримки виробників сонячної електроенергії, що діє на сьогодні. Вони неодноразово висловлювали позицію, що серпень 2020 року — зарано для початку аукціонів.

Разом з тим, незважаючи на те, що одна сторона не підписала меморандум, нічого не заважає парламенту внести зміни до чинного законодавства та закріпити «новий порядок» на законодавчому рівні, зобов’язавши всіх його дотримуватись.

В той же час, ніщо не забороняє представникам бізнесу відмовитись від виконання домовленостей та массово звернутись до міжнародних судів з позовами до держави, щодо стягнення заборгованості та невиконання власних зобов’язань. Враховуючи те що переважна більшість виробників має іноземні інвестиції, оптимальним механізмом захисту своїх прав для виробників є посилання на двосторонні угоди щодо захисту інвестицій та Договір до Енергетичної Хартії. У такому випадку типовим місцем розгляду спору є Міжнародний центр з урегулювання інвестиційних спорів (ICSID) або, як альтернатива — Міжнародна торгова палата в Парижі (ICC).

На сьогодні, досвід України в спорах з інвесторами з сектору відновлюваної енергетики в міжнародних судах не можна назвати значним. Однак як показує досвід країн ЄС шансів у «держави» при аналогічних ситуація — небагато. У свій час, найбільше від ретроспективного зниження «зелених» тарифів постраждала Іспанія — близько 50 інвестиційних позовів, більшість з яких все ще перебуває в процесі розгляду. Щодо вже вирішених — 80% з них на користь інвесторів і лише одиничні — на користь Іспанії. Так трапилось, тому що країни вирішили проігнорувати базові принципи Директиви ЄС «Про сприяння використання енергії з відновлювальних джерел» (Директива ЄС 2018/2001) у якій зазначено, що політика, що підтримує ВДЕ, повинна бути передбачуваною й стабільною та уникати частих або зворотних змін.

Практика розгляду спорів  інвесторів з іншими країнами є більш позитивною і кейси в яких арбітраж став на сторону держави чи інвесторів розподіляються приблизно порівну. Саме тому говорячи про Україну не можна стверджувати, що в фіналі правда залишиться на тій чи іншій стороні, адже з одного боку основоположним принципом права є pacta sunt servanda (с латинского «договоры должны соблюдаться»), а з іншого дотримання умов договорів залежить від незмінності обставин в яких вони були укладені.

Головне  не забувати, що меморандум — це «декларативний» документ, який ні до чого не зобов’язує. Меморандум це свого роду road map, що закріплює домовленості і не дозволяє сторонам забути, про що вони домовились на початку та грати у відмови.

Кожна зі сторін залишила собі по карті в рукаві, щоб у випадку невиконання домовленостей іншою стороною мати аргументи на свою користь, адже як каже народна мудрість «Обіцянки — цяцянки».

 

Теги: Кабмін, контракти, відновлювальні джерела енергії, сонячна енергетика, вітрова енергетика, законодавство, електроенергія, Євросоюз, "зелені" тарифи, ринок електроенергії, міжнародні відносини, борг, ВДЕ, інвестиції, інвестори, ціна, договір, передача електроенергії

Читайте також

Нові «зелені» тарифи: Як зміниться ринок і чи зникнуть борги
Ринок газу для населення: чи можна перейти до нового постачальника, не заплативши старому
Як і на кого вплине зростання тарифу на передачу електроенергії